Макс Кириченко

Вересень 26, 2024 Київ 

Про внутрішніх дітей та не тільки...

Вчора я весь день лікував дітей. 
Вони не знали, що я буду їх лікувати. Навіть не бачили мене, а я їх. 
Вони ховались кожний по своїм кутам, хтось сам у кімнаті, покинутої батьками, хтось від мами, що ось ось має повернутись сердита з роботи, хтось від вітчима, що змушував робити таке, що навіть страшно казати… 
Вони були поховані так глибоко в підсвідомості моїх клієнтів, що іноді я міг тільки вірити, що їх знайду. бо я знав що вони там. Самі. 
І я брав свій «скальпель» і зрізав ці шари. Крок за кроком, методично відриваючи металеву бронь захисту, щоб знайти цих дітей. 
Я знав, що вони там
А їхні дорослі... 
Вони думали, що це не важливо. Ця налякана мала вже давно зникла, десь похована, забута в тернах минулого, а тепер є така класна доросла, що так гарно все вміє і знає... 
але ця біль у грудях... 
я знав, що вони там
І коли ми знаходили їх, коли вони дійсно БАЧИЛИ їх, як вони страждають, сльози котились з очей. 
Ми обіймали їх міцно на скільки це було можливо, казали, що вони найкращі, ми казали що їх люблять, дарували їм іграшки та захищали від батьків, робили все щоб вони відчули цю турботу і увагу. 
а головне - що вони тепер НЕ САМІ! 
Це те, що їм було найбільш потрібно. Безпека. 
Я лікував цих дітей, аж поки вони не заспокоювались. А разом з ними і їхні дорослі. 
Вони посміхалися, й дорослим здавалось, що те чого не вистачало всі ці довгі роки тепер тут. В цих обіймах. 
Але воно й було тут, воно завжди було тут… 
Крізь сльози та біль, крізь страх та захист, вони посміхались, обіймали своїх дітей і нарешті були спокійні… разом…
Що дала вам сьогоднішня зустріч? - знов питаю я в монітор.
Вони посміхаються
і я посміхаюся у відповідь 
тут не потрібні слова 
операція пройшла успішна 
приберіть скальпель, можна знімати шви…