Макс Кириченко

Червень 23, 2025 Київ 

Практична сесія з клієнтом

Ми зустрілись офлайн. Невеликий затишний кабінет на Подолі був розташований так, що вікна виходили у двір. Ми сіли один напроти одного, та я, як зазвичай, запитав: «ну як справи?» 
Молода дівчина, допустимо Лера, одразу відповіла: а я сьогодні з запитом)
Добре, кажу я, що сталось? 
Вона трохи подумала, а потім сказала: я зрозуміла, що у мене проблема з контролем. 
Мені потрібно все контролювати. 
Я була у поході з друзями й там сталась така ситуація коли я не могла ні йти далі, ні спуститись вниз і мене охопила така паніка. 
Дуже схоже було на те як мене накриває тривога в потязі або в літаку. Таке відчуття, що щось може статися, розумієш? 
Так, звісно, - чесно відповів я
Я хочу з цим розібратись, бо скоро знов у поїздку. - відповіла Лера. 
Добре, кажу я, зачині, будь ласка, очі, зараз подивимось… 
Уяви цю Леру, що відчула цю тривогу в горах, знайди її, як вона виглядає? - попросив я. 
Налякано, дуже налякано. Вона стоїть на стежці, й у неї це відчуття в грудях, наче дикий страх. 
Добре, добре, кажу я, поживись як він виглядає? 
Лера описала образ. 
Запитай у цього образу - «Хто ти?» - дав першу команду я. 
«Страх» - відповів образ. 
Яка твоя мета? - продовжував я.
Не втратити контроль - відповів образ. 
Чому ти боїшся втратити цей контроль? - повів я глибше. 
Бо я боюсь не володіти своїм тілом - відповів образ. 
Дякую! Чому ти боїшся не володіти своїм тілом? в якому саме страху не володіти тілом ти застряг? - далі занурювався я. 
Стаху смерті! - відповів образ. 
Добре, кажу я, дякую! Лера, а подивись, будь ласка, що це за страх, чи бачиш ти зараз загрозу життю цій Лері, що стоїть зараз там в горах? - запитав я. 
Ні, не бачу - відповіла Лера, - але мені так простіше. 
Розумієш? Бути обмеженою... 
Добре, кажу я, а чому ти хочеш бути обмеженою? - запитав я 
Бо мені так комфортно. Насправді я боюсь відповідальності.... Відповідальності за своє життя, за те, що б бути незалежною. Як зараз. 
Я як в коконі в якому комфортно та безпечно.... 
Добре, кажу я, дякую, це дуже важливо! Подивись, бачиш зараз цей кокон? 
Так, каже Лера, він ніби обволікає мене, а я в середині. Це як комфортна зона, щоб залишатись в дитячій позиції… 
Добре, дякую, - сказав я, запитай у цього кокона «В якому саме страху відповідальності ти застряг?» - попросив я
Йти на роботу, - відповів образ. Йти на роботу, щоб вижити, обмежувати себе у всьому, не мати вільного часу на себе та своє життя… 
Добре кажу я, ось і головна ідея… 
І ми пішли далі. Виявилось, що в підсвідомому Лери ідея відповідальності закарбувалась як обмеження себе, нецікава робота без відпочинку й постійне навантаження. Все це було сформовано як наслідок прикладів її батьків, дядька, друзів і навіть партнера, який працює з ранку до вечора…. 
Ми діставали ці приклади один за одним і разом йшли далі.. 
На перший погляд, здавалось ніби всі ці історії цілком логічні, і за версією Лери вони обирали цей шлях необхідністю виживати… але…  потім ми побачили, що насправді, ні 
ми занурились далі і побачили дещо глибше... 
їхні страхи.... 
Ми побачили, ЩО насправді змусило їх йти на нецікаву роботу, жертвувати життям заради грошей або просто максимально загружати себе... 
Мама, дядько і партнер, всі друзі, хто був в її житті... ми бачили всередині кожного маленького хлопчика або дівчинку…. що боїться… 
Боїться бачити та проявляти власні бажання… Боїться проявлятись, робити те що насправді хочеться… 
Я попросив Леру подивитись.  
Бачиш цих маленьких наляканих дітей всередині? - запитав я - бачиш як їм забороняли проявлятись? як їм казали, що робити, а не те, що вони хочуть? бо це небезпечно, бо так треба… бо хтось з дорослих знає як краще….бо якщо щось не так, їх покарають… бачиш?…  
Так!!! - я бачу!! - я бачу їх!! - тихо відповідала Лера - бачу їх!!! 
Добре, кажу я, а тепер знайди й свою маленьку дівчинку й подивись: вона так само налякана? 
Ні! - каже Лера - я бачу її, їй у всьому підтримували тож вона може робити те, що захоче! вона не боїться! 
Тоді дай їй цю можливість - повільно промовив я - дай їй зрозуміти, що відповідальність - це, в першу чергу, усвідомлення та реалізація того, що ВОНА хоче, а не те що 
ТРЕБА…. як було у всіх цих людей... 
Можеш дати їй це? 
Так, відповіла Лера, звісно можу! 
Супер, а можеш зараз ще знайти декілька прикладів, які тобі подобаються, людей що дійсно роблять те, що вони хочуть і класно заробляють? 
Так звісно! - відповіла Лера. 
Й ми показали цій малій декілька класних прикладів, а потім ввійшли в дуже ресурсний стан і заякорили. 
Макс, тепер мені все зрозуміло, сказала Лера в завершенні, я дійсно можу! 
Можу робити те, що хочеться! Рухатись в ту сферу, яку Я оберу! 
Так, звісно ти можеш, з посмішкою відповів я! Звісно можеш) 
Бо відповідальність - це не обмеження і не покарання, як вчили нас батьки й оточення. Це розвиток і власний шлях, який ми можемо будувати самі для себе) 
Ми попрощались, а я ще трохи подумав. Як же все ж таки потрібно іноді дістати з себе всі чужі думки й сказати своєму малому - так, ти можеш! 
Це твоє життя, пробуй, твори й робити свій неповторний власний шлях.... 
Я з тобою! Я даю тобі цю можливість! вперед!