Макс Кириченко

Лютий 3, 2025 Київ 

Практична сесія з клієнтом

Тобі можна, або як зняти батьківський купол над головою. 
Ми зустрілись онлайн, молодий чоловік, допустимо Саша, і я. 
Саша працює дизайнером в айтішці, гарно заробляє, але звернувся до мене з тим, що життя перестало приносити йому будь-яке задоволення. 
Я включив зум і ми почали розмову. 
Як справи? - як завжди, привітався я. 
Та все добре, дякую, все стабільно) - з посмішкою відповів Саша. - не знаю ось, що робити. Нічого не хочеться, навіть фільм подивитись або якусь книгу прочитати. В основному працюю та сплю. Все. 
Добре, кажу я, а можеш розповісти про це відчуття трохи подробніше, що це таке? 
Ну, каже Саша, раніше я чогось досягав, кудись рухався, щось хотів, а зараз все стабільно і наче все ок, і грошей достатньо і робота не важка, але все одно якось «не те», не драйвить нічого. 
А що саме «не те», давай трохи глибше? - запитав я. 
Ну задоволення, - розумієш? - наповнення, цікавість життям. Цього всього не має!  
Я раніше хоча б хотів собі якісь іграшки купляти, щоб це відчути. Та й це зараз не працює. Купую, а потім сам себе ще й караю, чи варто взагалі було… 
Добре, кажу я, а можеш зараз уявити цю частину, що хоче купляти ці іграшки, як вона виглядає? 
Ну це маленький хлопчик, так, може рочків 5-6, - відповів він
Ага, а що він робить? подивись, як він виглядає? - продовжував я 
Він маленький, постійно хоче щось нове. Якусь нову іграшку. 
А чому він її хоче, це нове? - продовжував питати я
Ну відчуте це, цю цікавість, новизну. Йому просто цікаво що там... 
Знаєш, каже Саша, замислившись, наприклад, мені в дитинстві навіть більше подобалось просто уявляти собі якийсь новий конструктор, чим дійсно мати його або потім збирати. Весь час на це йшов, щоб фантазувати… 
Клас, кажу я, а запитай у цього малого - чому він фантазував тільки про іграшки? чому він не хотів СПРОБУВАТИ щось нове? зробити щось, поїхати?
Не знаю, каже Саша. Просто не хотів. Та й часу більше не було, весь витрачав тільки на це. 
Я кажу - ні, подивись уважно, чому тільки іграшки? що саме не давало його фантазії йти далі? Це ж дитина, він мав би фантазувати про все на світі, а він дивиться тільки на конструктори.  
Саша декілька секунд мовчав, потім промовив.  
Так, каже Саша, він просто сидить як у куполі. Точно! Це як купол над ним. Він як в своїй шкарлупі, як в капсулі.  
Супер, кажу я, ось воно! Давай ми зараз поспілкуємось з цим куполом. Що це таке?! 
І ми почали ставити йому запитання. Виявилось, що купол цей створили його батьки, щоб його оберігати від зовнішнього світу, бо вважали, що світ який знаходиться назовні, повний небезпеки. Люди злі і небезпечні. Все може статись..., а тому краще бути тут, дома, з ними. А свою цікавість до життя обмежити... новими іграшками. 
Тобто це була проста ідея та дієва модель - купол створив для маленького Саші ілюзію безпеки, яку він й прийняв за норму. А всі події, що відбувались навколо пропускав через цей фільтр - все небезпечно. 
Я запитав у Саші, чи не хочеш ти зняти цей купол з цього малого? та повернути цю ідею батькам? Вона ж не його, він же з нею не народився, правильно?)
Так, каже Саша, звісно! давай звільнимо його! з задоволенням!) - і посміхнувся, нехай забирають свої страхи назад. 
Ми ще деякий час попрацювали над цим, обробили всі заряджені події, почистили досвід аж поки повністю не зняли цей купол і все, що з ним було пов’язано. 
Як він зараз виглядає, цей малий? - запитав я у Саші. Як він себе почуває? 
Ти знаєш, цікаво, - відповів посміхаючись Саша - він посміхається і головне - йому все стало цікаво) що ще є в цьому світі. Він почав цікавитись, так, ніби для нього відкрився цілий світ! 
Супер, кажу я - ну дай йому насолодитись цим відчуттям, і скажи, що ти будеш поруч! будеш допомагати йому реалізувати всі його ідеї в життя.  
Так, звісно! - каже Саша! ми тепер будемо разом! 
Ну супер, тоді давай прощатись. Кажи йому, що ми до нього ще повернемось і відкривай очі… 
Як себе почуваєш? - запитав я Сашу, коли він відкрив очі. 
Супер, ти знаєш, тепер я все зрозумів. Я весь час думав, що це МЕНІ просто нічого не цікаво, а це був цей батьківський страх, який вони мені нав’язали та такий їхній захист. Тож це ВОНИ мене обмежували, а не я сам себе….Дякую тобі! дуже дякую! 
Так, кажу я, тепер твоє головне завдання - не втратити цей зв’язок. Чути цього малого і його бажання. Ми зняли цей купол і тепер він буде цікавитись цим життям, а тобі, як дорослому, потрібно брати його ідеї і пускати в роботу) 
Бо тільки так ти навчишся відчувати саме це задоволення, яке хотів. 
Він подякував, і ми попрощались. 
Я закрив зум і подумав: скільки ж ще дорослих проживають все своє життя так, "на автоматі" і не чують цього маленького хлопчика або дівчинки, що можливо сидить там у своєму куполі десь в глибині і не знає що там, назовні... 
І так хочеться, щоб до них прийшов хтось, як ми з Сашею, і сказав: так, малий, я тебе чую!) це не твоє, ми позбавимо тебе цієї херні. Бо світ насправді він різний, але ти здатен робити в ньому все, що тобі буде цікаво, бо це твоє життя...
тепер тобі можна!