Макс Кириченко

Вересень 8, 2024 Київ 

Практична сесія з клієнтом

Ми зустрілись онлайн. Молодий хлопець, допустимо Назар, і я. 
Я заварив каву, включив зум і ми почали спілкуватись. 
У нього було дуже важке дитинство, тиранічний вітчим, що забивав в нього розуміння як треба і не треба грубою фізичною силою та істерична мама, що запивала свої проблеми алкоголем. 
Він зарано втік з дому та влаштувався працювати в кафе, де і працював за п’ятьох різних робочих на межі своїх сил. А коли вже виснажився до тої міри, що хотів випилятись з цього світу у вікно, знайшов мене. 
Ми почали працювати. 
Перш за все я вирішив дати йому головне - надію. 
Вона вкрай необхідна кожному хто "вже на краю". І він вчепився за неї як за рятівне коло, що кинули з рятівного човна. 
Він почав рухатись. Зменшив навантаження на роботі, добув собі трохи ресурсу, взяв пару вихідних, трохи поспілкувався зі мною і був вже в більш менш ресурсному стані для більш глибинної роботи. 
Ми привітались і він запитав у мене, чому він не може нічого змінити у своєму житті? чому він все життя боїться щось зробити? І я відповів. 
Дивись, сказав я, пам'ятаєш ти мені розповідав про вітчима, який тебе бив? 
Так - відповів він. 
Тепер уяви що цей вітчим який забороняв тобі проявляти будь-які власні бажання тепер живе у тебе в голові. І саме він і досі лякає тебе до смерті, бо для твоєї дитячої частини зробити помилку або так, як вона хоче, - це загроза всьому. 
Він був вражений. 
Він округлив очі і майже викрикнув: 
- Так! Максе, ТАК! ти знаєш, я чую його в голові весь час! Навіть зараз. Він каже мені, що я поганий, що я нічого не можу, не можу нічого зробити! не можу нічого собі дозволити!!  
Це він! Я знаю що це ВІН! - майже зі сльозами на очах розповідав мені Назар. - він мені казав це весь час! ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ! 
- Так, я знаю, - відповів я - але прийшов час з ним поспілкуватись, як ти вважаєш? 
- Не знаю, - відповів мені Назар, я боюсь його до усрачки. 
- Я розумію, але послухай і намагайся зрозуміти ось що. В ньому десь глибоко глибоко в середині сидить така ж сама налякана дитина як і ти, розумієш? І такий самий агресивний батько чи мати, що змушує його творити таке з тобою, що робили з ним. 
Він точно так само наляканий як і ти, розумієш? 
- Не знаю, - вже трохи заспокоївшись, відповів Назар, та продовжив вже замислившись, - ну добре, давай спробуємо!але що мені йому казати? 
Давай зачиняй очі і уяви якусь з останніх ситуацій, коли він проявлявся - попросив я. 
- Так, він постійно там. Навіть сьогодні, ось я думав купити собі нову куртку і не зміг. Просто не зміг. Бо він завжди казав мені, що не можна! Що треба економити, не можна нічого собі купляти і всяке таке… 
- Добре, попросив я - подивись на нього, бачиш як він тобі це говорить? 
- Оооо так, відповів Назар, я бачу його! 
- Як він виглядає? 
- Злий, агресивний, каже, що це не можна робити, інакше він мене вб’є! 
- Добре, спокійно, - відповів я - запитай у нього: чому це не можна робити? 
- Він говорить, бо він так сказав! Це марна трата грошей, а це неправильно. І все! 
- Добре, кажу я, - подякуй йому, та запитай наступне - а чому він думає, що це неправильно? витрачати на себе гроші?  
Назар замовчав
- Бо він каже, що його так виховували та він так само виховує мене. - відповів Назар. 
- Добре, кажу я, знов подякуй, запитуй далі - а як саме його виховували? як саме йому казали, що ПРАВИЛЬНО, а що ні? 
Назар знов замовчав, а потім після короткої паузи відповів: 
- він каже, що його били. Били та карали якщо він зробив щось неправильно. 
- Так… кажу я тихо, саме так… подякуй йому і запитай: чи хочеш він, щоб ти так само відчував себе, як і він коли його били і вчили, що правильно, а що ні?  
Назар, знов зупинився, його лице змінилось і згодом він повільно, дуже повільно промовив: мені дуже шкода його, Макс. Я бачу маленького хлопчика який наляканий, і не знає що робити. І мені його шкода…. 
- Так, кажу я, це він... тепер запитай у нього, чим ТИ можеш йому допомогти? 
Далі був дуже теплий діалог. Він попросив обійняти його і коли Назар зробив це, я побачив як він розслабився. 
Це було помітно по всьому, як змінився його вигляд, як він почав дихати, як змінилось його обличчя...
Ми ще трохи поспілкувались і Назар відкрив очі... 
-Макс…. це було… я навіть не знаю як це описати… - вже впевнено, з посмішкою промовив Назар. - Це було неймовірно! 
- Я знаю - відповів я, посміхаючись. Як тепер з твоєю курткою? 
- Та ти що, прям зараз поїду і куплю її собі) Легко! це навіть не питання!) Я не знаю, як тобі віддячити? Це просто неймовірно, у мене таке відчуття, що я скинув двісті тонн вантажу) 
І головне, знаєш що? 
- Що? - ще посміхаючись, запитав я. 
- тепер я впевнений, що у мене все вийде! От абсолютно все! 
Я знаю що я зможу робити те, що Я хочу. Бо тепер я знаю, що мені заважало все життя! точніше, ХТО мені заважав… 
- так, відповів я, але це все тільки початок…  
Ми ще потрохи поспілкувались і попрощались. Енергетика в екрані була такою, що я подумав, були ми в кабінеті, він би точно задушив мене в обіймах) 
Я закрив зум та посміхнувся. Як іноді важливо знайти спільну мову зі своїми страхами… Тепер у нього почнеться нове життя! 
Але то вже інша історія 😊