Макс Кириченко
Серпень 30, 2023 Київ
Про одинокість, самодостатніх та незалежних
Якось дружина Будди спитала: чи зміг би він отримати просвітлення не кидаючи її з дітьми та не мандруючи по світу, а залишившись дома?
І він відповів: так, я думаю я б отримав його ще скоріше.
Іноді до мене на терапію потрапляють такі люди, що майже всім задоволені.
Їх питання виглядає приблизно так: мені в принципі все ок, життя класне, гроші) але я вибрав жити для себе! подорожую, працюю…все супер!
а стосунки ці всі… сім'я... діти... це якийсь напряг, мені це не потрібно
а потім після невеличкої паузи
хоча, не знаю, таке відчуття що постійно чогось не вистачає…
і ми починаємо спілкуватися
І це не питання в самотності, є друзі, класна соціалізація, навіть якісь стосунки на відстані, або "по-дружбі"). І навіть не в тому, що вони вимагають якесь супер особливе ставлення..
Ні
Вони просто хочуть, щоб їх любили.
І все)
Вот так просто. Відчувати любов.
І в цьому не має нічого поганого.
Всі люди хочуть що б їх любили. Бо ми істоти які народжуються з нульовим досвідом про себе та світ (не будемо зараз про генетичну пам'ять) і потребують підтримки, такими створила нас природа)
Але люди це єдині створіння, що можуть свідомо контролювати свої інстинкти та, наприклад, знищити своє потомство або кинути його на самоті.
Звісно, потім все це забувається, наша психіка класно вміє пристосовуватись та зберігати життя. Тільки раптом велика дитина, що так впевнено і міцно тримається за образ самостійності і самодостатності, починає плакати на прості запитання.
Про турботу батьків.
Про дитячі спогади.
Про страхи, що насправді нікуди не ділись.
Бо дуже просто збудувати собі власний гедоністичний рай і відокремити все, що тобі не подобається, коли ти дорослий, і як не просто зрозуміти травми батьків, що тебе кинули, коли ти був малий.
Бути свідомим, пізнати себе, та прийняти саме таким яким ти є, зі всіма слабкостями, травмами та страхами - ось справжня любов до себе.
Зрозуміти, що класні відкриті стосунки це не страх що тебе можуть кинути знов, а співпраця та можливість впустити іншу людину в свій, можливо далеко не ідеальний, світ. І це не слабкість, а сила.
Сила в обміні, взаєморозумінні, підтримці та любові.
Бо ми всі не ідеальні, у всіх є свої таргани в голові, но значно легше їх вигулювати разом, ніж поодинці, правда? 
Насправді я дуже люблю цих клієнтів (як і всіх інших, звісно) і повторюю їм весь час приблизно одне: сховатися від себе не вийде, чесно!)) як не крути… я пробував)
тож є два варіанти: ми можемо ще погратися в цю гру, або взяти це відчуття самотності і піти в нього, почати працювати над ним, вибір завжди є)
так що ти вибираєш?
І я відкриваю свій блокнот)