Макс Кириченко

Вересень 9, 2023 Київ 

Практична сессія з клієнтом  

Ми зустрілися онлайн. Молода дівчина, допустимо Оля, і я.
Був вечір, я заварив собі міцного гарячого чаю, сів за ноутбук та включив зум. 
Привіт, як ти? як справи? - з посмішкою, запитав я. 
Ти знаєш, добре - відповіла Оля,- сьогодні я налаштована добре «попрацювати»! 
Так це супер! - посміхаючись відповів я, - тож тоді не будемо втрачати час, до роботи!
Дивись, я пропоную сьогодні зайти в твою саму «темну сторону». Де ти збираєш всі образи, всі самі неприємні спогади, які ховаєш від себе. Все що ти боїшся звільнити, бо боїшся, що сама станеш таким самим монстром, як ті що це все охороняють? пам’ятаєш? тих монстрів що були у нас в сесії…?
Так, пам’ятаю, - вже не так впевнено, сказала Оля - давай спробуємо, я готова….  
Молодець, тоді згадай якусь дуже сильну образу… що перше приходить на ум?…
І ми почали сесію. 
У Олі образа прийшла в образі темного шара, що стискав її горло так міцно, що не давав дихати. Це був якийсь важкий та гарячий предмет, що, здавалось, зібрав в себе все темне та зле, що було у неї в житті. 
Мені здавалось, я навіть фізично відчував як він палає… 
Повторюй за мною команди, та направляй прямо у центр цього шару - попросив я - добре? - та почав працювати...  
Я дав першу команду та Оля почала вистрелювати, нібито пострілами з гармати, всі спогадати в її житті, коли вона відчувала образу….все що приходило їй в голову, всіх хто колись її ображав, кого вона ображала і навіть коли просто була поряд…. все що сиділо в її підсвідомості… 
спочатку їй казалось що цьому не буде кінця… з’являлися однокласники, що буліли її в школі, різні люди які сварилися на неї, просто якісь ситуації, бабуся що була застрога, друзі, що зраджували, колишні партнери що ображали… брат, що знущався, цього всього було так багато… 
а потім з’явився батько. 
Розумієш, він вічно був чимось незадоволений, - дуже схвильовано казала Оля - я була у постійному страху. 
Я погана, Я тупа, Я товста, Я дурна… Недостойна чогось… 
Я була постійно якась «НЕ ДО». Недостатньо якась…. Сама про себе думала, що я гавно. - не стримуючи емоцій промовила Оля
Я подумав - вот воно! Це саме те, що було потрібне. Це ідеї що руйнують її життя. Це ментальна отрута, яку ми приймаємо від рук наших самих близьких та коханих людей - наших батьків. 
Добре, сказав я, зроби, будь ласка, наступне: уяви, якусь поверхню, яку захочеш… дошку або стіну, яка тобі подобається, та напиши на неї фразу «Я ПОГАНА». 
Получається? 
Так 
Як вона виглядає?
Це шкільний зошит, де я ручкою написала цю фразу «від руки». 
Супер, тепер повторюй за мною та направляй в неї запитання…
Добре - відповіла Оля 
Я взяв нову техніку та почав проробляти цю ідею. Рухаючись разом з Олею я відчував як вона звільняється від цього… 
як ця ідея «розкривається», втрачаючи свою силу. 
і тут вона майже викрикнула: та це ж якесь зомбування! Макс! зомбування від позитиву. від всього гарного…. Це якийсь бред! 
Саме так, - відповів я - саме так, але він працює…   
Ми продовжували та продовжували викарбовувати цю ідею з її підсвідомості. 
Ми працювали і я бачив як Оля поступово змінюється… 
Доки від напису не залишилось і сліду. 
Як ти себе відчуваєш? - запитав я в кінці. 
Добре…. дуже добре - втомлено, але вже с посмішкою відповіла Оля. - стало якось так легко… 
дуже легко... 
легко та спокійно… 
А як той шар, що був у тебе в горлі? - запитав я
Його вже немає. Там пусто. - відповіла Оля 
Супер, ти молодець… - похвалив я її, - втомилась чи підемо далі?   
підемо далі) - втомлено, але бадьоро промовила вона
І ми пішли. 
Ми проробили ще багато всього, насаджену дідусем ідею, що життя не може бути простим, та досягти чогось можна тільки "з напрягом". 
Ще пару ідей про заборону собі розслабитися та просто радіти життю… Про сором та стид відчувати радість. 
Все це весь час висмоктувало в неї багато енергії, але головне - Оля змогла зробити те, що насправді потрібно зробити кожному з нас - звільнитися від своїх образ та зарядів, що підживлюють наших внутрішніх монстрів. 
Знайти причину та зрозуміти що вона їй не потрібна. 
І ніби то в нагороду за це, вона відчула СЕБЕ. 
Я попросив її уявити найчудовіший простір який тільки можливо та зануритись в нього …. місце, де не було ніяких кордонів та обмежувачів, де не було той Я, що комусь повинна, той Я що була НЕ ДО чогось там, не було батька з 
його образами та людей яких потрібно боятися… 
там була тільки свобода та справжня вона 
Це було ЇЇ місце, місце її звільнення. 
Оля зробила собі таке місце. 
А я допоміг їй відчути це все) 
Цей вітер що колише волосся, цей дотик трави. Ці гори. що були на горизонті... Відчути цю енергію розслаблення та радості, що жила там. я попросив її заповнити нею все своє тіло… руки… ноги…польці…тулуб… всю голову і лице… очі і ніс…шию і груди… кожну клітину її тіла… всі внутрішні органи…
а потім обійняти себе
так міцно, як тільки це було можливе 
Це була мить єднання. 
Найпрекрасніша мить. 
Оля можливо вперше відчула якою прекрасною вона була насправді. 
Вона обіймала себе та посміхалася. 
Мені здавалось в цю саму мить вона була насправді щаслива 🙂   
я дав їй насолодитися цим моментом, а потім попросив відкрити очі, та запитав - Як ти? 
Чудово…. - з втомленою посмішкою відповіла вона - дуже чудово... дякую тобі… 
Я дивився на неї і теж посміхався. Бо для неї почався новий етап. ЇЇ психіка та тіло тепер «знають» як же кайфово бути собою 🙂 І це тільки початок) 
Ми попрощалися, я дав їй невеличке завдання: робити такі обіймашки та повертатися в своє місце сили кожен ранок. 
допив свій недопитий чай та посміхнувся. 
А все ж таки і не такі страшні були ці монстри, просто потрібно було знайти до них правильний підхід 🙂